Пам’ятаю наші обміри в Італійському дворику восени 1968-го. Станіслав міг три години стояти на холодному вітрі, вимальовуючи профіль ренесансної колони, а потім діставав із портфеля гарячий чай і ділився з усією групою.
Це демонстраційний приклад сторінки памʼяті в MemoryCloud
Коваленко Станіслав Миколайович
14 травня 1948 р.—2 жовтня 2024 р.
«Камінь і дерево пам’ятають тепло рук. Людина живе доти, доки звучать історії, які вона допомогла зберегти».
Верифікована сторінка
Заслужений архітектор України, професорРеставрація історичної спадщини та дерев’яної архітектуриНаціональний університет «Львівська політехніка»
Державна премія України в галузі архітектури (2008)
Почесна відзнака за збереження спадщини ЮНЕСКО (2016)
1948–1971 • Старий Львів • Столярна майстерня дідуся та Політехніка
Дитинство серед львівських кам’яниць і перші креслення
Станіслав Миколайович народився травневого ранку 1948 року на тихій вуличці неподалік Стрийського парку. Його першою школою стала столярна майстерня дідуся Миколи: саме там восьмирічний Станіслав уперше взяв до рук рубанок, вирізьбив із липи маленький макет церковної бані й отримав у подарунок свій перший шкіряний блокнот.
У 1966 році він вступив на архітектурний факультет Львівської політехніки. Кожен ранок студента Коваленка починався в Італійському дворику або у Вірменському кварталі — з олівцем, тушшю та дідусевою настановою на першій сторінці записника:
«Якщо хочеш залишити власний слід — спершу навчися слухати й берегти те, що збудували та полюбили до тебе».
Спогади близьких
1972–2016 • Карпатські експедиції • Кафедра реставрації
Справа життя: повернути голос давнім стінам
Понад сорок років Станіслав Миколайович присвятив порятунку дерев’яних храмів Карпат та реставрації кам’яної спадщини Галичини. У 1980-х він очолив польові експедиції у найвіддаленіші гірські села: разом із молодими архітекторами фіксував кожен зруб, рятував дахи від руйнування і повертав пам’яткам первісну пропорцію.
Ставши професором кафедри архітектури та реставрації, він ніколи не обмежувався аудиторіями. Замість сухих лекцій він вів студентів у старі львівські дворики, де вчив головному правилу реставратора — не порушити тишу автентичності, а дати стінам ще одне століття тепла.
Спогади близьких (2)
Завдяки його обмірним експедиціям у 1980–90-х роках вдалося зберегти креслення понад тридцяти унікальних бойківських і гуцульських церков.
Станіслав Миколайович був тим Учителем, до якого йшли за порадою навіть через десять років після захисту диплома. У його майстерні завжди пахло деревом, кавою і спокоєм.
Осінь 2014 • Верховина • Відкриття відновленої дзвіниці
«Архітектура — це не креслення і не камінь. Це застигла турбота людей одне про одного. Дім живе доти, доки під його дахом діляться хлібом, пам’ятають предків і зустрічають світанок із вдячністю».
— Із виступу Станіслава Миколайовича під час завершення реставрації у Карпатах
Родинне коло • Брюховичі • Чорногора
Любов довжиною в пів століття, яблуневий сад і онуки
Із дружиною Ганною вони прожили душа в душу сорок вісім років. Разом піднімалися осінніми стежками на Чорногору, де Станіслав Миколайович годинами ловив у видошукач свого старого плівкового «Зеніта» ранковий туман над хребтами.
А щосуботи їхній родинний сад у Брюховичах наповнювався дитячим сміхом. Так само, як колись його власний дідусь, Станіслав Миколайович навчав онуків Софію та Марка тримати інструмент, майструвати дерев’яні годівниці для синиць і слухати тишу старого саду.
Спогади близьких
Дідусю, твоя дерев’яна годівниця під старою яблунею досі збирає птахів щоранку. Ми бережемо твої плівкові альбоми й щоосені піднімаємося твоєю улюбленою стежкою на Чорногору.
Назавжди з нами • Львів
Світла вдячність за кожен спільний день
Ми створили цю сторінку, щоб кожен, хто знав, слухав лекції чи працював поруч зі Станіславом Миколайовичем, міг повернутися до світлих моментів, переглянути архівні світлини або залишити свій спогад для його правнуків.
З безмежною любов’ю — дружина Ганна, діти Андрій та Оксана, онуки Софія, Марко й Дарина.